The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom — монструозна за своїм масштабом гра. Якщо вже іменитий спідранер витратив на її повне проходження понад 190 годин, то для звичайних гравців цей показник треба множити щонайменше на 3. Утім, Tears of the Kingdom вражає не тільки чистою кількістю контенту, а і його якістю, постійно підкидаючі нові відкриття, через що навіть на 50-ій годині гри можна досі не перетнути етап “перших вражень”.

Як і у випадку з Redfall, вагатися стосовно третьої літери в назві рубрики (В чи Д) не вийшло — надто вже ми виявилися одностайними у своїх враженнях. Щоправда, у Tears of the Kingdom літера інша ;)

Нова Legend of Zelda —  відеоігрове втілення концепту свободи. Ще в минулій частині це відчуття було тим, що мотивувало мене проводити в Breath of the Wild годину за годиною і потім хотіти ще. Роби, що хочеш і як хочеш. І продовження йде в цьому плані ще далі. Нові здібності — фарби, що дозволяють малювати на мольберті світу просто неймовірні творіння, велич яких залежить тільки від міці вашої уяви. Небесні кораблі, лазерні танки й неймовірна кількість інших витворів польоту фантазії гравців уже заполонили простори інтернету. І знаєте що мені подобається найбільше? Що це все абсолютно не обов’язково використовувати.

Ну і особисто для мене Legend of Zelda: Tears of the Kingdom — особлива гра, бо після довгих років вагань я таки придбав Nintendo Switch і в цьому плані TotK стала, особисто для мене, істинним систем-селером, бо нічого навіть віддалено подібного до цієї гри на інших платформах просто немає.

Я по життю той ще прокрастинатор і ненавиджу вигадувати собі роботу. Breath of the Wild я в свій час тому і не пройшов: після пробудження й проходження місцевого “туторіалу” вас випускають у величезний світ Гайрулу зі завданням “шукай щось, не знаю що”. Як мені й показали в туторіалі, я знайшов кілька святилищ і пройшов їх, але глобальної відповіді на питання “що ж я маю робити?” і “куди мені йти?” я за дві години так і не отримав, після чого мені стало нудно і я ніколи більше не запускав BotW.

Tears of the Kingdom — пряме продовження BotW і хороша робота над помилками. Ні, світ тут не став меншим, навпаки, у нас тепер є цілих три “поверхи”: летючі острови, сам Гайрул і “підземний світ”. Одна гра тепер чітко ставить перед тобою завдання, куди йти і що робити. І навіть коли чіткого маркера немає (як, наприклад, одразу після приземлення на Гайрульські землі), то кожен зустрічний NPC в розмові точно підкаже вам куди йти що навіть такий довбень, як я, розбереться, хоч і не одразу.

Ця невеличка, але така важлива деталь зробила гру справді “стравною” для мене, бо на відміну від першої частини, де гра каже вам “ось тобі інструментар, розважай себе сам”, тут ми маємо “ось тобі ціль, але по дорозі ти можеш зробити отакі штуки, якщо тобі буде цікаво”. Ґеймплей кардинально не змінився: вам все ще треба проходити мільярд святинь, щоби збільшити кількість сердечок і кілець стаміни, зброя все ще ламається, а короків стільки, що замахаєшся дивитись під кожен кущ. Але те, що тепер я займаюсь цим всім, лише поки мені цікаво, маючи змогу будь-коли продовжити проходження основного сюжету, дуже сильно допомагає.

Основними нововведеннями у TotK порівняно з BotW є, звісно ж, нові здібності Лінка. Завдяки руці-протезу наш герой тепер вміє керувати об’єктами та зкріплювати їх воєдино на будь-який манір, робити те саме зі своїм спорядженням, відмотувати час для конкретних предметів і “пірнати вгору” крізь суцільні об’єкти. Завдяки цьому і без того різноманітні підходи до вирішення просторових та не дуже проблем у різних гравців тепер будуть ще більше відрізнятися.

Вам ліньки плисти через ставок, щоби потім дертися вгору на поверхню острова?  Просто зробіть собі “місток”, зліпивши кілька дощок в одну. Шкода викидати зброю чи вона занадто слабка? Приєднайте меч до вашої алебарди, вогнемет до щита чи може просто ще один меч до вашого меча! Тепер ні одна корисна річ не лежатиме без діла на землі. А завдяки пристроям Зонаїв (древня раса, яка жила колись на цій території) гравці з усього світу вже роблять не те що машинки, а справжніх Ґандамів чи повністю робочий танк, в якому можна їздити.

Також завдяки цій здібності у нас розширились купа старих механік, наприклад, до вашого коня тепер можна причепити, скажімо, віз із чимось усередині. Короків тепер можна не лише “шукати” під камінчиками чи в ставках, а й допомагати їм дістатись одне до одного, за що вам даватимуть одразу по дві насінинки замість одної. Складно зловити конячку? Накиньте на неї “клітку” з дровиняк перед тим, як приборкати тощо.

Звісно, не обійшлось і без проблем. На оригінальній ревізії Nintendo Switch гра йде гірше ніж на OLED, мапі не вистачає якогось позначення висоти, що доволі критично в контексті підвищеної вертикальності Tears of the Kingdom. Але всі ці недоліки не такі вже й смертельні, і ви якщо їх і помітите, то втратите на це десь хвилин 5, а потім далі відволічетесь на прекрасний ігролад і відлипнете, лише коли консоль розрядиться. Мої 40+ награних годин за останніх 6 днів не дадуть збрехати.